Історія партії "Третя сила"

Віктор Рибаченко

12.11.2008

Політична партія «Третя сила» була офіційно зареєстрована Мінюстом 28 січня 2005 року за номером 106 і провела свій перший після реєстрації з’їзд 12 березня 2005 року…

Як визрівала ідея партії «Третя сила»?

В українській політиці останнього десятиліття декілька разів робились спроби позиціонувати себе в контексті «третьої сили», або «третього шляху». Об'єктивність вимагає тут згадати, до прикладу, імена Валерія Пустовойтенка чи Євгена Марчука. Ці (та деякі інші) політики, їхні команди у різних аспектах пробували пов'язати свою політичну діяльність з цими категоріями, але щоразу це закінчувалось тихим відходом від теми. Дехто більшою мірою, дехто меншою пробував популяризувати ідею «третьої сили», але повністю її так і не освоїли, не розкрили у всьому багатстві її політико-ідеологічного потенціалу.

Причина, думаю, у тому, що цю ідею політикам пропонували ідеологи та політтехнологи, але кожен з політиків був включений в такі системи політичних зобов'язань, які були далекі від принципів та позицій «Третьої сили». Тому політична реальність рано чи пізно втрачала спроби багатьох ототожнити себе з «третьою силою».

Для того щоб ця ідея зажила активним життям і втілилась у конкретний політичний проект, потрібен був незаангажований політик, безпартійний, що не мав ні політичних, ні фінансових кабальних зобов'язань ні перед ким, у кого були б розв'язані руки та здатність сприйняти цю ідею, оцінити її креативність та перспективність, спроможність зібрати ефективну політичну команду та почати разом з нею реалізацію цього перспективного політичного проекту. І такий політик знайшовся.

Як була створена партія «Третя сила»

Депутатська група «Центр» певним чином виконувала у Верховній Раді роль фактично «третьої сили», але чим більше Василь Гаврилюк пробував закріпити за нею офіційну роль «третьої сили», пропонуючи навіть назвати депутатську групу відповідно, і при цьому наштовхуючись на незгоду частини групи, тим більше ставало зрозуміло — потрібна організація однодумців.

Тому влітку 2004 року трьома активними ініціаторами — Василем Гаврилюком, Віктором Рибаченком та Ігорем Найдою без будь-якої команди, без будь-якого таємно-олігархічного фінансування, за власним переконанням — була створена громадська організація «Фундація конструктивних ініціатив «Третя сила», а наприкінці року — тими ж ініціаторами — і політична партія «Третя сила».

Про це часто запитують — а хто стоїть за партією? Хто вас створив? Як співають в одній пісні — «Чьи вы, хлопцы, будете?» Причому люди настільки звикли до правил політики кучмівського періоду, що, почувши відповідь, недовірливо хитають головами: «Як це ніхто? Не може бути. Зізнайтесь, ви люди Литвина? Чи Зінченка? Чи, може, Пінчука з Ахметовим?» Що ж, і Литвин, і Зінченко і ряд інших політиків за типом свого політичного мислення і поглядами близькі до підходів «Третьої сили». Але партію цю вони не створювали. Створили її, ще раз повторю і підкреслю, три особи, без адмінресурсу, підкилимних політичних ігрищ та таємного грошового підкормлювання. А вже розбудовує і «розкручує» її більш чисельна команда, але не людей Литвина, Пінчука, чи ще когось, а тих, кого підібрали сам Гаврилюк і актив партії.

Політична партія «Третя сила» була офіційно зареєстрована Мінюстом 28 січня 2005 року за номером 106 і провела свій перший після реєстрації з’їзд 12 березня 2005 року. Головою партії обрано Першого заступника Голови Комітету Верховної Ради України Василя Гаврилюка. З'їзд прийняв Програму партії, гімн, символіку — і партія почала активно розбудовуватись у регіонах.

Бренд «Третьої сили» та його «тезки»

Уже після публікації статті «Україні потрібна «Третя сила» (нагадаю, що це відбулося у березні 2004 року), після виступів В. Гаврилюка з популяризацією цієї ідеї в українському політичному житті були помічені прояви різноманітного інтересу до даної теми.

Так, деякі політики зробили висновок, що тема та бренд «Третьої сили» можуть допомогти їм у президентській виборчій кампанії 2004 року і стали заявляти, що відносять себе до «третьої сили». Найбільш послідовною була спроба Анатолія Кінаха, який взагалі заявив, що йде на вибори як «третя сила». Правда, Кінах не уточнив, у якому вигляді існує ця «третя сила», яку він зібрався на виборах представляти — у вигляді партії, блоку, об'єднання чи ще якоїсь організаційної форми.

Це, мабуть, і не дивно, оскільки на той момент в Україні під цим брендом існувала тільки одна структура — громадська організація «Фундація конструктивних ініціатив «Третя сила», яку очолював той самий Василь Гаврилюк. Однак жодних контактів з приводу використання бренду «Третя сила» Кінах ні з Фундацією, ні особисто з В. Гаврилюком не вів.

Наскільки це було правильно з правового та етичного боку — судити читачам. Але ніяких претензій ні до А. Кінаха, ні до інших політиків, які епізодично називали себе «третьою силою», Фундація не висувала. Адже неозброєним оком було видно, що тема «третьої сили» цим політикам достатньо чужа, вона ними не пропрацьована, якщо хочете — не пережита, і (що найголовніше) не є політико-ідеологічним вираженням їхніх переконань та світогляду. Просто люди, мабуть, сподівалися, що бренд «Третьої сили» сам по собі додасть їм шансів.

У період виборчої кампанії — 2004 я не раз бував на прес-конференціях та зустрічах Кінаха з громадськістю. В усіх цих випадках за спиною Анатолія Кириловича висів плакат або банер зі словами «Третя сила», але розмову Кінах вів переважно на добре знайомі йому теми промислової політики, економіки, податкової системи, інвестицій і т. д., і т. п.

Було видно, що ці проблеми йому близькі, цікаві, він у них добре орієнтується і якщо говорити — кого ж насправді Кінах представляв як кандидат у Президенти — 2004, то це, звичайно, промисловців і підприємців, чиїм лідером він і був на той час, а ніяк не «Третю силу». Цю «фішку» з використанням бренду «третьої сили» підказали йому, мабуть, політтехнологи, він, очевидно, прийняв її, формально озвучив, але, звичайно, не розкрив, та й не дуже старався, зокрема не вів широкомасштабної рекламної кампанії саме як «третя сила». Коли йому ставили все ж таки питання про «третю силу» (а я особисто робив це регулярно), він прагнув «зісковзнути» на ті вищенаведені рідні йому теми, а «третій силі» діставалась пара загальних фраз. Було явно відчутно, що насправді «третя сила» не є його політичною платформою і тому не може бути використана ефективно.